Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2014 року Справа № 910/4882/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)суддів:Гольцової Л.А. Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Гуцал О.В. - дов. №8 від 01.07.2014р.від відповідача:ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014р.та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р.у справі№ 910/4882/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення коштівУ відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 02.09.2014р. № 02-05/387 для розгляду справи № 910/4882/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В. (доповідач), судді Гольцова Л.А.., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 71 787,94 грн. - основного боргу, 1 994,33 грн. - пені, 3 835,25 грн. - 25% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.05.2014р. (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р. (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), задоволено позов, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" 71 787,94 грн. - основного боргу, 1 994,33 грн. - пені, 3 835,25 грн. - 25% річних.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 901 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання за договором від 26.12.2013р. № ТО-284 стосовно оплати вартості наданих позивачем послуг.

Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, без сплати 1 994,33 грн. пені та 3 835,25 грн. 25% річних.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 604 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що суд невірно визначив період нарахування пені та штрафу, оскільки сторонами був узгоджений графік погашення суми основного боргу. Тому, на думку скаржника, прострочення зобов'язання не наступило, що виключає можливість застосування санкцій за несвоєчасне виконання.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 26.12.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" (виконавець) укладено договір № ТО-284 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт (далі - договір), у відповідності до умов якого виконавець зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, а також з поставки запасних частин та матеріалів, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги та/або товари.

Згідно з пунктом 4.1. договору його ціна визначається сумарною вартістю виконаних робіт/наданих послуг виконавця та поставлених товарів у відповідності до актів приймання-передачі та видаткових накладних на весь строк дії даного договору.

Оплата фактично наданих виконавцем послуг здійснюється замовником по факту виконання робіт/надання послуг та/або поставлених товарів протягом 2 (двох) банківських днів з моменту надання послуг/поставки товарів та підписання сторонами актів приймання передачі (видаткових накладних), якщо інші умови розрахунків не будуть погоджені сторонами додатково (пункт 4.3. договору).

Відповідно до пункту 2.6. договору передача та прийом виконаних робіт/наданих послуг проводиться на підставі акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг, що підписується уповноваженими представниками сторін; акт прийому-передачі підтверджує виконання виконавцем замовлених робіт.

Позивачем на виконання умов договору від 26.12.2013р. № ТО-284 були надані відповідачу послуги на загальну суму 82 787,94 грн., що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 26.12.2013р. № ОК-00014579 (на суму 82 787,94 грн.) підписаним сторонами без будь-яких заперечень та зауважень.

Також на виконання договору позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру від 04.12.2013р. № ОК-000010165.

Відповідач в якості оплати вартості послуг за договором перерахував на рахунок позивача 11 000 грн.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як з'ясовано судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань вартість наданих позивачем послуг не сплатив в повному обсязі, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 71 787,94 грн., що відповідачем не заперечувалось.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором від 26.12.2013р. № ТО-284, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком судів про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 71 787,94 грн. - основного боргу, 1 994,33 грн. - пені, 3 835,25 грн. - 25% річних.

Доводи заявника касаційної скарги стосовно неправомірного стягнення штрафних санкцій у зв'язку з узгодженням сторонами графіку поступового погашення суми основного боргу, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку стосовно того, що визначений відповідачем графік погашення основного боргу, складений останнім в одноособовому порядку, не може розглядатися у якості погодження сторонами зміни строку виконання зобов'язання (щодо оплати наданих послуг), і як наслідок підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій.

І відповідно касаційна інстанція визнає безпідставними посилання заявника касаційної скарги на вимоги статті 604 Цивільного кодексу України щодо заміни первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.

Згідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.05.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р. у справі № 910/4882/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: Л.А. Гольцова

О.А. Кролевець